Ті, що за море вiдлiтають...
Ті, що за море вiдлiтають, Міняють небо, а не душу. Вони душею пам’ятають Смачну, м’яку, солодку грушу,. Дiдусь її зiрвав на радiсть Онуковi на тiм подвiр’ї, Що не забуло й досi навiть Мене в родинному сузiр’ї…
Усi, кого штовхає доля, У мандри прикрi i далекi, Кого примушує неволя, Струмки лишати i смереки, Беруть з собою у дорогу, Як оберiг, пiсенну мову. I я без неї анi кроку – Не пiдкорюсь чужому слову.
Усi кого заводить лихо За обрiї в часи негоди, Свiй жереб вiдживають тихо. I я тут тихий i негордий. Пiдтримує лиш думка щира Мене у сiчнi i у серпнi: Завжди зi мною Батькiвщина У пам’ятi моїй i серцi...
Автор: ventse / Дата добавления: 22.11.2006 20:58 / Просмотров: 791 |
Найти все творчество этого автора
|
|