Мета
Свiтило щастя – мав, кого любить. Дзвенiла радiсть i душа спiвала. Хіба це мало — незабутня мить? Щасливi cпогади – хiба це мало?
Знов шепiтком повторюю iм’я, Акомпаную подихом печальним. Я заздрю тiм, у кого є сiм’я -- Є вища мудрiсть у буттi звичайнiм.
Не забуваю радiснi лiта, Натхненнi днi любовi пам’ятаю... Живе в душi надiя, є мета: Колись любов я знову привiтаю...
Автор: ventse / Дата добавления: 09.02.2007 08:29 / Просмотров: 704 |
Найти все творчество этого автора
|
|